Сергій Комберянов. Фото MyKharkov.info
Мабуть, немає молодого письменника в Україні, який хоч би раз у житті не чув на свою адресу: «Коли ти вже знайдеш нормальну роботу!». Директор фонду українського підприємця Василя Хмельницького K.Fund Cергій Комберянов – якраз той рідкісний випадок письменника з «нормальною» в суспільному розумінні роботою: юрист за фахом, прозаїк за покликанням.
Цьогоріч корпоративний адвокат Сергій Комберянов видав свою дебютну повість «Крадії пам’яті». І хоча книжка починається з того, що головний герой прокидається поруч з незнайомою голою дівчиною, це не любовний роман, а радше детективний трилер з елементами соціальної фантастики в дусі серіалу «Lost». Враховуючи інтерес Сергія до вітчизняної кіноіндустрії, хто зна, може за пару років ми будемо дивитися серіал за його сценарієм.
В Харкові Сергій виступив з лекцією для молодих письменників «10 порад початківцям від початківця». Ми зустрілися з автором “Крадіїв пам’яті” в інтелектуальному барі Lakan і поговорили про літературу, як бізнес, про те, як письменнику в Україні видати перший роман, а також про майбутнє української літератури і гонорари за сценарії серіалів.
Ви часто буваєте Харкові?
Я у Харкові другий раз в житті.
І які у вас враження?
Сьогодні мені тут дуже сподобалося. В попередній раз я був в Харкові під час Помаранчевої революції, в мене подруга захищала кандидатську. Я їхав з протестом, з помаранчевою краваткою і помаранчевими квітами. Місто тоді на мене справило негативне враження, тому що я був весь на негативі. Цього разу мені дуже сподобалося – ми побачили мости, річку, університет і місто засяяло мені якось по-новому.
У вас тут лекція, як написати і видати перший роман, так?
Не зовсім. Я читаю таку лекцію, але тут мене попросили прочитати лекцію «Десять порад початківцям від автора – початківця».
А можете нам все ж таки коротко сказати , як написати і видати перший роман?
Я взагалі пропагую писання і бажання видаватись. Багато хто пише, але все написане залишається в шухляді і ніколи не буде видаватись. За два роки, що я йшов від задумки твору до його видання, я окреслив для себе декілька кроків, які мене до цього привели.
По-перше, треба знайти сюжет. В мене є порада – шукайте сюжети в житті. Моє перше оповідання було про хлопчика з психіатричної лікарні, який пише листа в міліцію: «Допоможіть знайти мою маму». Ця історія навіяна реальним випадком, який я побачив по телевізору. Я творчо обробив цю історію, додав деяких персонажів, написав оповідання, воно перемогло в одному конкурсі, потім пройшло відбір і було опубліковано в альманасі, а потім в журналі «Дніпро» і після цього журнал «Дніпро» почав замовляти у мене оповідання. Завдяки цьому спогляданню життя вдалося перервати цю проблему відсутності сюжетів.
У більшості авторів-початківців є така проблема: вони починають писати про те, що знають в житті, а це не сприймається оточуючими тому, що це близько лише автору. Коли ти розповідаєш про своє, воно може не знайти відгуку. А якщо ти береш якусь сторонню історію, як я взяв про цього хлопчика, воно якось більш цікаво.
Друга порада, яка мені допомогла – не перериватися і не перечитувати написане, доки не поставиш крапку. В мене є біля 50 початих і незакінчених творів, саме тому, що я напишу 10 сторінок, починаю редагувати, переписувати, розчаровуюся в своєму письмі і своїй ідеї, і закидаю. Коли я вирішив, що не буду дивитися назад, поки не допишу до кінця – воно мені пішло. Може цей секрет не всім підійде, але зі мною він спрацював.
Ще одна порада, яку я вважаю дуже важливою для письменника – приймати активну участь у літературній спільноті. Мені допомогли і навчальні курси, і різноманітні заходи, на яких я знайомився з людьми. Коли ви будете просувати і продавати книжку, літературна спільнота вам особливо знадобиться. Коли вийшла повість «Крадії пам’яті», вона створила певний резонанс у фейсбуку. Завдяки літературній спільноті в мене було багато людей, які давали професійні поради і писали на книжку рецензії.
Сергій Комберянов. Фото MyKharkov.info
Різні. Найбільш цінними були критичні тому, що це пішло мені на користь. Тому я пропагую різні літературні заходи і знайомства. Не повинен автор бути інтровертом і закритися у себе в кабінеті. Якщо люди мріють про затишок, що вони просто закрилися в кімнаті, пишуть книжку і отримують чек – такого немає в нашій країні. Все вирішує особисте просування. Ти сам собі піарник, ти сам за себе борешся і дуже важливо, щоб в тебе була ця підтримка людей, які будуть з тобою. Ходіть на заходи, навчайтеся на курсах, пишіть, виступайте.
Ви юрист за професією. Наскільки ваш професійний досвід вплинув на вас, як письменника?
Він мав великий вплив. Юристи – це люди, які люблять структуру, систему, дуже уважні до деталей. Ми постійно вичитуємо договори, шукаємо помилки, не любимо потоку свідомості в своїх документах. Це вплинуло на те, як я пишу. Я пишу жанрову літературу, мені дуже важливо, щоб в творі була чітка система – чіткий сюжет, вмотивовані вчинки героїв. Мені кажуть, що мої твори можна легко екранізувати. Вони не мають відступів на роздуми, тупікових сюжетних ліній.
Якщо гонорар за видану книжку складає десь 3000 гривень з копійками, то гонорар за сценарій однієї серії серіалу на 45 хвилин – 15 тисяч гривень, це стандартна ставка сценариста в Києві. Я трошки цим займався – одну серію пишеш десь в середньому два тижні. Це якщо ти початківець.
Тобто сюжет в першу чергу?
Так, щоб була логіка , щоб все трималося купи – для мене це найважливіше і я вважаю, що отримав це завдяки своїй професії. Те, що я адвокат і активно виступаю в судах також допомогло мені потім активно виступати перед публікою.
Як вас зараз більше сприймають – як письменника, чи як адвоката? Чи це не перетинається?
Насправді, не дуже перетинається тому що ці сфери дуже виокремлені. Я мушу констатувати, що мої друзі з юридичної сфери – вони дуже далекі від літератури. І я був здивований, тому що я вважав, що юристи – це інтелігенція, вони начитані, обізнані, проте я чую постійно одну і ту саму фразу – «Твоя книжка, це перше, що ми прочитали з художньої літератури за останні роки», або ж вони кажуть, що моя книжка – це перше, що вони прочитали українською мовою із сучасної літератури. Вони багато читають, але читають мотивуючу, професійну, бізнес літературу. А художня література їм здається чимось другорядним й не потрібним. І мені здається, що наша дуже важлива роль , як письменників – донести еліті, що читати Кові і Талеба не достатньо – треба читати художню літературу, яка буде їх збагачувати духовно.
Чи стане література в Україні бізнесом? Чи будуть письменники заробляти так, що можна буде бути лише письменником, а не письменником і юристом, як ви, чи письменником і маркетологом, і журналістом, як, наприклад, я?
Я вірю в це. Я дуже оптимістично на це дивлюся, тому що бачу, як кіно приходить в літературу і в цьому я бачу швидкий притік грошей. Я ставлюся до цього прагматично, може десь меркантильно, але вважаю, що письменники мають заробляти добре. Тоді будуть добрі зарплати у літературних редакторів, видавці будуть видавити книжки в гарній редакторі і коректурі, в гарних обкладинках.
Перше, що я бачу з позитивного – екранізації. Зараз пройшла успішна екранізація «Століття Якова». Це мало позитивний ефект, тому що випустили цю книжку і вона в топах продажу, хоча вона і до цього гарно продавалася. Пройшла гарна екранізація «Катерини» в переосмисленні Андрія Кокотюхи, очікується екранізація Василя Шкляра «Чорний ворон», «Червоний» того ж Кокотюхи, «Ворошиловград» Сергія Жадана будуть екранізувати – це нормальні вже гроші. Я не бачив контракти, але по моїм оцінкам, по 5-6 тисяч доларів можна мати з одноразової передачі прав. А потім можна отримувати якійсь роялті, відсоток з продажів на дисках, додаткових показів.
Все вирішує особисте просування. Ти сам собі піарник, ти сам за себе борешся і дуже важливо, щоб в тебе була ця підтримка людей, які будуть з тобою. Ходіть на заходи, навчайтеся на курсах, пишіть, виступайте.
Письменники можуть писати сценарії. Якщо гонорар за видану книжку складає десь 3000 гривень з копійками, то гонорар за сценарій однієї серії серіалу на 45 хвилин – 15 тисяч гривень, це стандартна ставка сценариста в Києві. Я трошки цим займався – одну серію пишеш десь в середньому два тижні. Це якщо ти початківець.
А можете озвучити, сценарії до яких серіалів ви писали?
(сміється) Якраз не можу і в мене є на це причина, тому що я почав працювати над сценаріями не своїми. Я лише додавав діалоги. Я був діалогістом. На жаль, та якість серіалів, які зараз знімаються, вона не настільки висока, щоб можна було цим пишатися. Навіть, якщо ти вважаєш, що твоя робота зроблена гарно, в цілому продукт малобюджетний. Але ось ті твори, що я вам назвав – про них вже не соромно говорити.
Може колись у нас знімуть «Гру престолів» або «У всі тяжкі»?
Я вірю в це. Ця ситуація з Росією приводить до відродження в кінематографічній сфері. Наші кінокомпанії вимушені вкладати гроші у власний продукт, тому що вони не можуть його закупити в Росії, і це вже нормальні бюджети. Мільйони доларів на фільм вже нікого не лякають.
Насправді, цю книжку «Крадії пам’яті», я задумував, як серіал. Ідея в тому, що семеро людей втрачають пам’ять, вони не знають, хто вони і потім з ними відбуваються різні пригоди, і лише в кінці вони дізнаються, хто з ними це зробив. Натхненником ідеї був серіал «Lost». Можливо по моїй повісті колись також буде знятий серіал.
Яких творів не вистачає зараз в українській літературі і куди рухається літературний процес?
Українській літературі сильно не вистачає жанрової популярної літератури. В нас є авторська література високого рівня. Та ж сама Оксана Забужко, «Музей покинутих секретів» попала в топи продажів на сайті «Amazone». Сергій Жадан успішно продається в Європі, отримує премії, Юрій Винничук гарно продається. А ось не вистачає популярних письменників, свого Дена Брауна, Джона Грішема.
Сергій Комберянов. Фото MyKharkov.info
Але він здається не продається за кордоном! Нам потрібні автори, які не тільки будуть популярні в Україні, а ще захоплять інші ринки. Щоб ми прогриміли на Європу, на ближнє зарубіжжя. Мене не влаштовують тиражі, які зараз є. В нас тиражі 3000 екземплярів в рік продав – ти популярний письменник. Для країни з населенням в 42 мільйони це дуже мало. На жаль, не авторська література захопить широкий прошарок суспільства. Це буде якийсь Коельйо, Ден Браун, Джон Грішем. Такою літературою можна привести в читання людей, які зараз не читають.
Що робити з російськомовною літературою в Україні? Вона має бути інкорпорована в українську літературу чи автори мають перейти на українську і писати українською?
На мою думку, робити спеціально з цим нічого не потрібно. Зараз відбувається перехід людей з російської літератури на українську. Перші свої твори я писав російською, а потім зрозумів, що на неї немає внутрішнього попиту. Люди хочуть читати сучасну українську літературу українською мовою. Російською мовою вони хочуть читати російську або іноземну літературу. Та ж Сімона Вілар не просто так має такий псевдонім. Ринку не потрібна українка, яка пише таку прозу російською мовою. Потрібна якась загадкова начебто іноземка Сімона Вілар, про яку виходячи з ім’я не cкажеш, що автор з України. Без заборон, обмежень все буде так, як має бути.
Мені здається, що наша дуже важлива роль , як письменників – донести еліті, що читати Кові і Талеба не достатньо – треба читати художню літературу, яка буде їх збагачувати духовно.
Ви очолюєте фонд Василя Хмельницького. Його стратегічна мета – зробити так, щоб українська молодь не виїжджала з України, а розвивалася тут. Як думаєте, чи вдасться цього досягти, за який період і як?
Ми в це віримо і реалізуємо чимало соціальних проектів. Зокрема, в цьому році відкрили школу для IT- спеціалістів UNIT Factory, де абсолютно безкоштовно навчаємо молодих людей з однією умовою – щоб вони три роки після навчання працювали в Україні. Якщо ми тут створимо умови, у них не буде потреби виїжджати з України. Те, що ми вкладаємо в це гроші – якраз говорить про те, що ми віримо.
У Василя Хмельницького є якийсь бізнес-інтерес? Можливо, випускники будуть працювати в його структурах?
Напряму ні, це ніяк не пов’язано, тому що в нього немає бізнесів в IT. Його бізнес – девелопмент. З часом на території, де розташований UNIT Factory, має постати інноваційний парк. І зрозуміло, ми розраховуємо, що випускники будуть працювати в цьому парку. Ми намагаємося створити найкраще в країні середовище для підприємств галузі високих технологій. Але обирати де працювати студенти будуть самостійно. Не обов’язково в нашому парку, чи в компанії, що належить певному власнику. Єдина умова – по завершенню навчання три роки відпрацювати в Україні. Більшість наших проектів – це виключно проекти соціального інвестування. Це те, що ми хочемо зробити для України.
Інший проект – Бібліотека Хмельницького, видавництво ділової літератури. Розкажіть про нього докладніше.
На сьогодні, самостійно ми видали п’ять книжок, зараз в роботі ще декілька. Наша мета – дати змогу українцям почитати новинки ділової літератури, які вийшли нещодавно за кордоном. Ми робимо якісний переклад і доносимо цю книжку до читача. Часто-густо раніше, ніж аналогічні версії з’являються на ринку російською. Це проект більше соціального інвестування.
Мене не влаштовують тиражі, які зараз є. В нас тиражі 3000 екземплярів в рік продав – ти популярний письменник. Для країни з населенням в 42 мільйони це дуже мало. На жаль, не авторська література захопить широкий прошарок суспільства. Це буде якийсь Коельйо, Ден Браун, Джон Грішем. Такою літературою можна привести в читання людей, які зараз не читають.
Також ми взялися підтримувати інші українські видавництва, такі як «Наш формат». Нещодавно в нас стартував спільний проект, вийшла книга «Успішні виступи на ТED». Плануємо розширювати співпрацю.
У фонда є плани видавати художню літературу?
На жаль, поки що ми це не розглядаємо. Місія нашого фонду зосереджена на освіті, інноваціях і економіці. Не дивлячись на те, що я особисто дуже добре ставлюся до художньої літератури, наші інтереси лежать в іншій площині.
Ви не лобіюєте це питання?
Я лобіюю інші проекти. Наприклад, нещодавно ми провели декілька безкоштовних освітніх курсів «Як написати бізнес-книгу». Ми підтримали такий захід, як школа книжкового бізнесу, разом з партнерами з «Коронації слова» створили номінацію «Ділова література». Цим ми хочемо підтримати і розвинути книжковий ринок. Нам дуже важливо, щоб в Україні з’явилися письменники, які пишуть нон-фікшн діловий, а не тільки ми перекладали зарубіжний.
Бесіду вів Андрій Войніцький.
