Відомий харківський письменник Олег Коцарев виступав у Харкові з нагоди 30-ї ювілейної річниці літературного музею. Письменник представив тут свої нові вірші, роман «Люди в гніздах» та антологію української авангардної поезії.
Олег Коцарев народився в Харкові і закінчив ХНУ ім. В.Н. Каразіна за спеціальністю «журналістика», зараз мешкає в Києві. Олег в основному відомий як поет, його перша поетична книжка «Коротке і довге» вийшла в 2003 році і її сам автор називає найбільш «харківською». Загалом же автор має 8 поетичних збірок. Вірші Олега перекладено англійською,німецькою, польською, французькою та ще 10-ма мовами. Як журналіст Олег є культурним оглядачем українських видань.
Вірші Олега Коцарева написані здебільшого верлібром – рядки поетичних текстів не римовані. Це саме приклади таких «харківських» верлібрів:
**
минули роки
і здається
ми з тобою поки що перемагаємо
ми стали ким хотіли
а нічний клуб що ми ненавиділи –
«ХХІ століття» –
зачинився
й вхід до нього перекрили
загони наспортованих
бур’
я
ні
в
**
ДЕ ДІМ?
з нічного експресу
з нічного вокзалу
додому не так і близько
для інтересу я розглядав
кишеньковий атлас харкова
нас з тобою колись у ньому
розділяли три сторінки
а тепер нас розділяють дві країни
на карті європи
але я нічого не хочу
в таку пізню хвилину
тільки заснути під трьома ковдрами
та у пухнастих шкарпетках.
Читайте також: Между строк: 7 книг о Харькове
15 вересня Олег прочитав присутнім вірші, які мають увійти до його нової поетичної книжки «Вміст чоловічої кишені». Один із них такий:
НАЙКРАЩИЙ СЕКС
години зникали
співаючи гами
й вона йому зібралась писати:
«Дякую!
Це був один із найкращих сексів
у моєму житті!»
але
хм
«один із найкращих сексів» –
це якось незграбно
це якось неграмотно
може – «чи не найкращий секс»?
але тут якісь образливі сумніви
«найкращий секс» –
перебільшення
«цей секс – серед найкращих»
зовсім не годиться
думала-думала
так і не написала
він теж
їй написати збирався
але розумієте
побачив
діда з цементною бородою
й про все забув
що ж після такого напишеш?
а потім
взагалі
заснув в автобусі
що їхав відремонтованою дорогою
й тому їхав так м’яко
аж навіть водій
місцями
піддрімував
мабуть
коли сумніваєшся
хапайся за перше означення
тоді ми принаймні всі
запам’ятаємо
твій один із найкращих сексів
Про свій роман «Люди в гніздах» Олег Коцарев розповів таке: «У центрі цього роману одна українська родина переважно в контексті 20 століття. Я досить іронічно підійшов до теми, хоча це було не завжди легко – самі розуміємо, що означає 20 століття в нашій історії. Але тим не менш матеріал родинних легенд сприяє несподіваним висновкам і поворотам.
Щодо відсотку реальності в романі скажу так, що великою мірою в ньому використані родинні легенди котрі самі по собі досить далекі від об’єктивної історичної правди, плюс я працював з архівами. В загальному підсумку вийшла не суто моя родинна історія, а щось, що на мою думку є певним синтезом, загальним образом, символом тих дивакуватих історій, котрі відбувалися, або могли відбуватися з нашими предками, наприклад у 20-му столітті. Важливо те, що сюжет цієї книжки не вибудуваний як цілісна епічна сага. Навпаки – він поступово розпадається, розгалужується і перетворюється на такий собі калейдоскоп, великою мірою зітканий з метафор і літературних натяків, тому це можна назвати експериментальним романом.
Те, як «розпадається» історія в цій книжці, є символом того, як розпадається наша історична пам’ять, коли через одне покоління до нас доходять уже дивовижні якісь, нелогічні уривки»
В романі «Люди в гніздах» є чимало «харківських» сторінок, на яких дія відбувається в окупованому Харкові, а частина героїв тут – члени родини бургомістра часів німецької окупації. З тих часів в книжці можна знайти, зокрема,кумедний епізод виготовлення самогону на Заїківці (історична місцевість в Харкові).
Читайте також: Письменник Юрій Андрухович: «Після модифікацій, через які роман пройшов у 20 сторіччі, будь-яка проза може сприйматись як роман
Заключною частиною зустрічі Олега Коцарева із читачами стала презентація антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)», співупорядником якої він є (спільно з Юлією Стахівською).
«Тут зібрано твори експериментальних поетів 1910-1930-х років: футуристів, конструктивістів, сюрреалістів, дадаїстів. Багато що з цього тривалий час не друкувалося, було або під забороною, або просто забуте. Багато авторів маловідомі, але є і відомі автори, котрих ми знаємо не як експериментаторів, а як «бронзових» класиків. Наприклад,у ранній період своєї творчості Микола Бажан писав футуристичні вірші. У Павла Тичини в двадцяті роки теж були тексти з експресіоністичними, футуристичними впливами.
Це експериментальна поезія, таку поезію не всі люблять, багато кому вона здається несерйозною, клоунадою. Але тим не менше це було помітне яскраве явище, відповідно, воно повинно бути якось вшановане, якось зафіксоване, і саме для цього ми працювали над цією антологією».
Серед вміщених в антології, є і тексти Раїси Троянкер, яка впродовж харківського періоду свого життя мешкала на вулиці Валер’янівській, що на Заїківці.
Наостанок Олег порадив харків’янам: «Читайте, розвивайтесь і приходьте у ЛітМузей!»
Олександра Суховеєва
[…] Читайте також: Письменник Олег Коцарев про роман «Люди в гніздах»: Те,… […]