Пересічні громадяни не можуть на перший погляд виявити маніяка, переконують експерти Інституту судових експертиз і криміналісти.
Типовий портрет серійного маніяка – вбивці: без особливих прикмет, одружений, з середньою освітою, веде традиційний спосіб життя. А от з приводу того, що пробуджує в ньому звіра, який безжально вбиває своїх жертв, думки експертів різняться.
Харківська область пам’ятає декілька вбивць, які ґвалтували і вбивали бездумно і безжально. Сьогодні згадаємо чотири історії, які наводять жах.
Сергій Ткач
Сергій Ткач народився в Кемеровській області. Багатодітна родина, відсутність уваги з боку батьків. Служив в бухті Тіксі, після закінчення строку служби там і лишився. Займався відловом бродячих псів. Сам зізнавався, коли на морозі не спрацьовувала «мілкашка», забивав бродячих тварин сталевим прутом і складав в будинку, який йому виділили для житла.
Під час слідчих експериментів, коли в нього запитували, чому він вирішив вбити дівчат, він відповідав: «Просто вбити дуже хотілось. Дуже».
Радянську міліцію любили поповнювати «дємбелями». Ткач не став винятком. Його запросили в райвідділ Кісельовська на службу. Спочатку був опером, а потім експертом-криміналістом. Власне там і навчився досконально «замітати сліди». Коли в кінці 1960-х його вигнали з органів, Ткач переїхав в Крим.
Хоча Сергій Ткач увійшов в історію криміналістики як «пологівський маніяк», вбивав він і в Харківській області.
На свої злочини їздив на велосипеді – так собаки не могли взяти слід. Слідству зізнавався: перед кожним злочином випивав для хоробрості. Ніяких голосів у голові не чув. Не відчував себе надлюдиною, просто мстився правоохоронній системі за те, що його несправедливо, як йому здавалося, вигнали.
Всі свої «справи» маніяк пам’ятав до останньої деталі. Розповідав, одну із дівчаток в Харківській області вбив, бо йому «було нудно»: він випив, а вона якраз проходила повз.
Всіх своїх жертв відслідковував біля залізної дороги чи автострад, щоб змусити слідство думати, що вбивця приїхав здалеку. Перед початком «полювання» випивав стакан горілки з димедролом. Стиль вбивства у Ткача був фірмовим – він пережимав жертві сонну артерію, душив, дуже часто ґвалтував вже мертве тіло. «На пам’ять» забирав золоті прикраси, помаду, дзеркальце і обов’язково нижню білизну жертви.
Слідчі, які вели його справу, згадували – Ткач пам’ятав всі деталі і нюанси – колір черевиків жертви, особливі прикмети, колір очей.
Жертви, котрим вдалося вижити переконували, що він не дивися на них прямо, ніби намагався повністю проникнутися власними відчуттями.
Коли слідство по справі тривало, колега по роботі Ткача згадував, що після ремонту машини, він постійно витирав руки від мастила дитячими трусиками.
Але підозр це чомусь ні в кого не викликало. Маніяка, який наводив жах на всю країну, шукали 25 років. За цей час 14 осіб було засуджено за підозрою в звірствах, які скоював Ткач. Дехто не витримав і зійшов з розуму, хтось покінчив з собою в СІЗО, а комусь довелося відсидіти 10 років.
Впіймати звіра вдалося лише тому, що він прийшов на похорони своєї останньої жертви. Це була 6-річна дівчинка, донька сусіда. Під час прощальної церемонії маніяка впізнали інші діти. Під час слідчого експерименту Ткач жалів, що не втопив їх, тому що так би його ніколи не знайшли. Про скоєне не шкодував, йому було байдуже, що через нього постраждали невинні люди.
Оцінка експерта-криміналіста Юрія Ірхіна: маніяк лишає собі речі жертви, щоб ще раз пережити відчуття. Як тільки «сувенір» перестає діяти, він виходить на пошуки нової «здобичі».
Читайте також: Харьков бандитский: мошеннические схемы первой столицы
Фото: из открытых источников.
На світанку 20 серпня 2011 року пенсіонерка села Нова Водолага вийшла на власне подвір’я і закричала від жаху – на доріжці, прямо перед будинком, лежало тіло молодої дівчини. На шиї було видно чорні полоси – дівчину душили, поруч з нею лежав порваний одяг. Недалеко правоохоронці знайшли сумочку, з якої не зникло нічого, крім телефона.
Вбитою виявилась 16-річна Катя Ятло. Дівчина приїхала до бабусі в гості, ввечері пішла на танці, що трапилось потім – невідомо.
Правоохоронці встановили, що її задушили до того, як тіло потрапило на подвір’я, і хоч вона була роздягнена – слідів зґвалтування на тілі не було.
Копи розробляли різні версії, йшов час, а розслідування не рухалось.
29 серпня 2012 року в цьому ж селі зникла 24-річна Юлія Мантула. Вона приїхала провідати своїх батьків. З Нової Водолаги вирішила скоротити шлях до сусіднього села, де живуть її рідні. Але живою її більше ніхто не бачив. Дівчину шукали всю ніч. Знайшли лише тіло. Дівчина померла від багаточисельних ножових поранень, поруч в кущах лежали речі жертви.
21 квітня 2013 року знову ж таки в Новій Водолазі пропала 19-річна студентка Карина Ступак. Тіло знайшли лише два дні потому. На шиї були сліди від асфіксії. У дівчини також не було при собі мобільного телефону, сумочку вбивця не взяв.
А вже 29 квітня 2013 року міліція затримала підозрюваного у вбивстві. Ним виявився 23-річний місцевий житель Віталій Сердюков. Вийти на його слід вдалося лише після того, як знайшли спільні риси в усіх трьох справах.
Він народився в звичайній родині, школа, армія. Односельчани розповідали, що ніколи не помічали за хлопцем якихось маніакальних нахилів.
Він захоплювався автомобілями, таксував вечорами.
Правоохоронці встановили, що жертви легко і без страху сідали в машину до Сердюкова – вони його знали. Щоб замести сліди своїх злочинів, Віталій викидав сумки дівчат, а з мобільних телефонів діставав сім-карти.
Під час слідчих експериментів, коли в нього запитували, чому він вирішив вбити дівчат, він відповідав: «Просто вбити дуже хотілось. Дуже».
Всіх своїх жертв він просто душив. І лише Юлія Мантула намагалася втекти, чим дуже розізлила свого вбивцю. Тому він пошматував її ножем.
Слідчі дії тривали рівно два місяці. Підозрюваний у справі сидів у СІЗО і їздив на слідчі експерименти. Аж поки його не знайшли повішеним.
Прокурори передали справи досудового розслідування в суд. Віталія Сердюкова визнано винним у вбивстві трьох дівчат.
Як зазначають криміналісти, матеріал в газеті, жорстока книжка чи фільм не здатні пробудити у людині жагу до вбивства. Психологи-криміналісти переконують, маніяками не народжуються, ними стають. Серійного вбивцю формує суспільство.
Фото: телеканал 24
Навесні 2012 року в Харкові прогриміла новина – невідомий нападає на іноземців з ножем. Біля станцій метро хтось відслідковував жителів країн Африки чи арабів, «проводжав» їх у малолюдні місця та нападав ззаду з ножем.
Випадки повторювались раз за разом. А от знайти винного не вдавалося.
Аж поки біля зупинки іноземець не запропонував випити незнайомому чоловіку, якого помітив поруч з собою. Віталій вирішив, що це образа для представника «чистої раси» і наніс своїй жертві багаточисельні ножові поранення. Чоловік помер на місці.
Під час обшуку в будинку Віталія поліція знайшла багато літератури та символіки, яка підтверджувала – хлопець захоплюється нацизмом і чистотою раси. Свої дії він сприймав як «очищення світу».
На суді 28-річний Віталій поводився неадекватно, постійно кидався і ображав учасників судового процесу. Але експертиза визнала його осудним.
Нацизм, гомофобія та виявлена у квартирі зброя – пожиттєвий термін для Віталія Кадчинського.
Криміналісти стверджують, що маніяки – специфічні життєлюби, їхній мотив унікальний: маніяки йдуть на ризик і вбивають заради психологічної розрядки. Заради хвилини збоченого кайфу. Вибір жертви – загадка, пов’язана з якоюсь психологічною особливістю злочинця. Його близькі – дружина, діти, батьки, сусіди можуть роками ні про що не здогадуватися.
Читайте також: Бандитский Харьков: самые опасные районы нашего города
2 листопада в селі Бабаї Харківської області правоохоронці виявили тіло 15-річної Аліни Оніщук. Дівчина пішла на навчання, а коли вчасно не повернулася – мати забила на сполох. В лісі, без взуття, роздягнену, зґвалтовану і задушену Аліну знайшли правоохоронці.
Цю справу взяв на особистий контроль перший заступник голови Нацполіції В’ячеслав Аброськін. Тисячі допитів, сотні експертиз результатів не приносять ніяких. Лише через місяць після смерті дівчинки невідомий чоловік продає її телефон на одному із ринків Харкова. Поліція розсилає орієнтування і фотороботи, все марно.
А тим часом місцеві мешканці все більше демонізують вбивство Аліси. Дехто стверджує, що на тій галявині, де знайшли тіло дівчини, проводили сатанинський обряд – скрізь викладені піктограми, а на кущах висять мертві півні. В поліції цю інформацію не підтвердили, але і не спростували.
Та найбільше людей лякає те, що може повернутися «покотилівський маніяк». В далекому 1983 році в цьому районі була вбита дівчинка, їй було 14 років. Невідомий вдарив її металевою трубою по голові та зґвалтував. Після цього жертвою стала 50-річна жінка, потім ще одна.
Весною 1984 року між Покотилівкою і Бабаями був ще один випадок нападу на жінку – жертвою стала чергова на залізничній станції. Генетичний матеріал, який знайшли на її тілі на 100% співпадав з тим, що був на попередніх вбитих.
Пізніше в Харкові виявили тіла двох жінок без постійного місця проживання. «Почерк» обставин смерті аналогічний. Але слідство вирішило не об’єднувати ці справи, вони лишились не розкритими.
До справи вбивства Аліси долучилися і приватні детективи. Кажуть, що питань більше, ніж відповідей.
Наприклад, поліція допитала всіх чоловіків у навколишніх селах, а місцевого активіста Андрія Різуненко на допит не викликала. Хоча, він викликає окремі підозри.
Також слідство не розголошує той факт, яке відношення має чоловік, що продавав Алісин телефон, до її зникнення?
Приватні детективи наполягають: щоб розкрити злочин необхідно просити аерозйомку від Міноборони. Саме завдяки фото з космосу вдалося впіймати кривавого васильківського маніяка Елвіса, на рахунку якого десятки жертв.
Але поки мешканці Бабаїв продовжують жити в страху, вигадують все нові і нові варіанти обставин смерті, а справа далі обговорень в телешоу не йде.
Юлія Айдамірова
Хоть бы даты проверяли! Убийства в Бабаях и Покотиловке происходили в 1988 – 1989 годах.